Любов Василівна Забашта (3 лютого 1918, Прилуки — 21 липня 1990, Хмільник) — українська поетеса, драматург, прозаїк, член Спілки письменників СРСР, дружина А. С. Малишка.

Народилася 3 лютого 1918 року в місті Прилуках. Навчаючись у четвертому класі прилуцької школи № 4 почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» в 1935 році.

Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940 році. Під час війнипрацювала інженером-конструктором на Рибінській судноверфі. Після війни, залишившись удовою з сином на руках, прийшла на київський завод «Ленінська кузня». «Без відриву» закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Далі — завідування відділом поезії журналу «Дніпро».

У грудні 1956 року вдруге вийшла заміж — за Андрія Малишка.

Мешкала в Києві в будинку письменників «Роліт», на фасаді якого 12 березня 2003 року їй встановлено бронзову пам'ятну дошку (скульптор М. І. Білик)[2].

Померла 21 липня 1990 року під час лікування в Хмільнику (не витримало серце)[3]. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком 

ЗУБРИ І ОЛЕНЬ

Заблудилось в лісі оленятко
І не знає, де матуся й татко...
Ми його знайшли, нащцували,
Цілий день у нашій пущі ждали,
Щоб олені йшли до водопою,
Оленятко узяли з собою.

Підійшли до водопою зубри,
Оленятко ну між них стрибати!
Ми гадаєм, що ж то воно буде?
Заревла зубриха, ніби мати...
І помчало в дику пущу стадо,
Оленя із зубром йде, мов з татом,
А позаду — молода зубриха,
Оленятко береже від лиха.

Виріс олень з того оленяти,
І тепер із зубрами красивий,
Біга разом так, що не догнати,
Молодий, веселий і щасливий.

Любов Забашта: ілюстрована збірка віршів для дітей "Пісня зеленого лісу" (читати та завантажити)